Олигархи в Украине разделились на два противоборствующих лагеря

Протягом більше двох десятків років ми свідомо вбудовували Україну в глобальну капіталістичну модель економіки. І я особисто вніс вагомий вклад у цей процес, який після Кравчука радикально змінив Кучма на користь новонароджуваного олігархату.

Досі вважаю дії Кравчука в основному правильними і сильними, а ключові рішення Кучми шкідливими та навіть небезпечними для економіки і суспільства в цілому. Але не минуло й 20 років, як у світі вибухнула фінансова криза. Тоді у нас прем’єр-міністром була Тимошенко. А після Майдану-2 вже прем’єр Яценюк почав різко і рішуче змінювати нашу економічну модель, не розуміючи того, що зміна моделі передбачає реформування колишньої фінансової системи і системи поділу праці, включаючи всі українські інфраструктурні організації.

Не почавши навіть ці реформи, Яценюк не зміг зупинити таке потужне падіння нашої економіки. Відповідно не стало вистачати ресурсів для збереження такої значної кількості багатих людей в Україні. Так, за даними видання Forbes, наприклад, олігарх Рінат Ахметов за минулий рік втратив більше чотирьох мільярдів доларів, опустившись на 771-ий рядок у світовому рейтингу багатіїв. А адже ще рік тому статки Ахметова становили 6,7 млрд дол. США, а зараз — 2,3 мільярда. Також у цьому рейтингу є ще місце для 4 українських олігархів — Геннадія Боголюбова та Ігоря Коломойського (по 1,3 млрд дол. США), Віктора Пінчука (1,2 млрд дол. США) і Юрія Косюка (1 млрд дол. США).

Переважно тому, через нестачу різних ресурсів, олігархи в Україні тепер розділилися на два ворогуючих один з одним блоки. Й у кожного з них сьогодні своє бачення, як має розвиватися Україна в майбутньому. При цьому один з цих блоків неминуче повинен зникнути. Більш того, відбувся розкол і в українській фінансовій еліті. Одна група в нашій фінансовій владі перебуває під контролем консерваторів з США – республіканців, під управлінням яких знаходяться Світовий банк, МВФ та інші організації. Інша елітна українська група знаходиться під впливом фінансового будинку Ротшильдів.

У зв’язку з цим, думаю, цікаво дізнатися, як мені окремі олігархи пояснювали діючу економічну систему в Україні? Отже, їхні фінансово-промислові групи масштабно створюють робочі місця по всіх регіонах, а їхні холдингові компанії стають локомотивом української економіки. Далі багатство олігархів просочується зверху вниз, забезпечуючи добробут пересічних людей. І тому держава повинна створювати для ФПГ найбільш сприятливі умови. У принципі, на словах начебто все логічно, однак, я їм пропонував розглянути альтернативний варіант. Коли держава повинна діяти в інтересах більшості громадян. Саме пересічні люди кожен день заробляють і витрачають гроші, забезпечуючи тим самим розвиток економіки країни. І якщо падає купівельна спроможність населення, падає і економіка в цілому.

Ось чому сьогодні ключове питання, який шлях обере новий Кабмін? Хоча, справедливості заради, треба визнати, що більшість великих чиновників, а прості люди тим більше, не можуть системно поглянути на проблеми українського олігархату і зрозуміти де плюси, де мінуси. У чому Україна виграла, а в чому програла? Звідки виникають різні загрози і виклики? Дійсно, багатьом це недоступно. І в принципі не повинно бути доступно людям не тільки у нас, в усьому світі.

Колись у далекому 1994 році у Вашингтоні викладачі мені говорили і таке, мовляв, у будь-якій державі вміють робити гроші тільки 3%-5% від усього населення. Цим людям – особлива увага, оскільки тільки вони можуть кувати ВВП країни, лише вони розуміють розвилки в економіці і політиці. Але з ними треба вміти домовлятися, як у свій час у США і Франції це блискуче зробили Франклін Рузвельт та генерал Шарль де Голль. Причому, наприклад, в Америці програма президента Рузвельта "Новий курс", або точніше "Сильна рука" була результатом мозкового штурму кращих університетських умів. Рузвельт тоді зробив ставку на інтелект, справедливо вважаючи, що настав час слухати не олігархів, а розумних. Чесно скажу, не знаю, чий хор слухає зараз наш президент.

Однак, саме в Україні підтверджуються дані такого дослідження зарубіжних експертів. Якщо на 1% збільшуються доходи найбагатших у країні, то ВВП за 5 років падає на 0,1%, а якщо всього лише на 1% збільшити доходи найменш забезпечених громадян, то ВВП країни зростає. Ті ж аналітики вважають, що ефективна соціальна політика та принципи соціальної справедливості можуть бути потужним драйвером економічного зростання, а надмірна бідність ніколи не дасть злетіти економіці країни.

Справді, наші олігархи вже давно не створюють нових робочих місць, навпаки, ми за останні роки надто швидко втрачаємо робочі місця на великих і середніх підприємствах. Також дуже тривожний для української економіки і такий факт. У нас частка підприємницьких доходів малого та середнього бізнесу в доходах населення скоротилася майже в 3 рази. Це означає, що вони не можуть ефективно працювати в нинішніх інституційних умовах.

У результаті в Україні досі відсутня незалежна судова система, не забезпечується недоторканність приватної власності, немає незалежного від влади законодавчого процесу. Ринок начебто й існує, але без конкуренції, оскільки в країні лютують монополії, як правило, із залученням владного адмінресурсу. Саме тому та реальна економічна модель, яка сьогодні функціонує в Україні, в принципі не може бути ефективною. Потрібні реформи, нові можливості для малого та середнього бізнесу, ефективні і перевірені способи відновлення української економіки. А що це за способи? Відповім коротко і за пунктами. По-перше, стабільна гривня. По-друге, проектне фінансування. По-третє, розвиток внутрішнього ринку спільного інвестування – це довгі гроші для проведення реформ.

Безумовно, всім вже зрозуміло, що масштаб тих помилок і прорахунків, які зробив Кабмін Яценюка, важко підрахувати. Але головне, як їх виправляти і що для цього треба робити? Я б перш за все взявся за відновлення соціальної стабільності, щоб попередити голодні бунти. Паралельно з цим треба зупинити подальше руйнування системи державного управління. Далі, перестати всі невдачі перекладати на зовнішній фактор, грубо кажучи, пояснювати, що у всьому винна Росія. Вже в цьому році по всьому периметру Донецької та Луганської областей встановити прикордонний контроль на кордоні з РФ.

Для цього є далеко не одне сильне і правильне рішення, це не проблема пересічних громадян України, це нездатність еліт виконувати складні та відповідальні завдання. В іншому випадку Донбас чекає страшний сценарій технологічного колапсу. Україна і країни ЄС цього не повинні допустити. Також пора перестати проводити накрутку агресії в нашому суспільстві. Мені здається, що влада з ворогуючими блоками олігархів загралися, суспільство вже минуло точку неповернення. Тому напрошуються історичні паралелі, бо все розвивається спіралеподібно.

Згадайте, на самому початку минулого XX століття в Києві громили євреїв, потім били німців, а потім вже грабували багатіїв. Тому нашому суспільству, насамперед, не можна забувати власний історичний досвід, а національній еліті вчасно зупинитися і далі не розпалювати агресію. Тим більше, що агресивних у будь-якому суспільстві не так вже й багато – до 10% - 12%, щоправда, агресія не завжди шукає об’єкт, у будь-який момент вона може переключитися на суб’єкт. Ось чому олігархи і влада повинні нести солідарну відповідальність за свої помилки. А чи буде Гройсман прем’єр-міністром – справа темна.

Грошей олігархів не вистачить на всіх депутатів, на голоси, це абсолютно очевидно. Яценюк з "Народним фронтом" будуть триматися до останнього міністра. Чи спровокує це роздробленість всередині самої Коаліції у Верховній Раді? Які сценарії подальшого розвитку подій? Упевнений, поки нам загрожує лише важке спостереження, а далі нас чекають серйозні потрясіння, якщо в Україні як і раніше буде правити нахабний олігархат. І знову нас занурять у тупість сьогоднішнього буття, і знову ми будемо безуспішно очікувати змін на краще.

Олександр ГОНЧАРОВ, Директор Інституту розвитку економіки України

ua.112.ua