30.04.2016 | Политика

Есть ли ответственность за двойное гражданство в Украине?

Есть ли ответственность за двойное гражданство в Украине?

Как известно, Родину, а потому и гражданство не выбирают. Полученное при рождение гражданство является объективной реальностью. Но со временем возникают ситуации, когда у человека возникает мысль про второе гражаднство. Причин тому может быть масса: политические, экономические, социальные. в этом случае без тщательного анализа и взвешенного выбора не обойтись

Спочатку розглянемо питання: що таке громадянство і як його отримують. Звернемося до офіційних документів Ради Європи. У 1997 році підписано Європейську конвенцію «Про громадянство», яка набула чинності у 2000 році. Україна підписала зазначену конвенцію 21 грудня 2006 року, а набула чинності ця конвенція для нашої країни 1 квітня 2007 року. Згадана конвенція визначає, що «громадянство означає правовий зв’язок між особою та державою без зазначення етнічного походження особи».

Поняття громадянства стосується специфічних відносин між приватною особою та державою, котрі визнаються цією державою. За громадянином в силу таких відносин закріплені певні права (такі як: право обирати та бути обраним на державну службу), громадянин має низку обов’язків (бути законослухняним, платити податки, виконувати військовий обов’язок) і нести відповідальність у випадку невиконання своїх обов’язків. Держава відповідальна перед громадянином, а громадянин – перед державою. Права та обов’язки держави і громадянина взаємні. Кожна особа має право на громадянство: ніхто не може бути довільно позбавлений громадянства чи права змінити його.  

Кожна держава визначає у своєму законодавстві хто є її громадянами. Це законодавство визнається іншими державами тільки за умови його відповідності чинним міжнародним конвенціям, міжнародному звичаєвому праву та принципам права, які є загальновизнаними стосовно громадянства.

У зв’язку з розвитком і зміцненням концепції прав людини, з огляду на Декларацію прав людини (прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), все в більшій мірі визнається, що держава у цій сфері має враховувати основні права людини. Деякі з них, як складова частина інституту громадянства, тепер не залежать від кордонів і належністю до будь-якої держави, тобто здійснюється своєрідна трансформація державно-національної системи: усі резиденти держави, незалежно від того, чи є вони громадянами чи ні, мають право вимагати дотримання цих універсальних прав. Будь-яка особа, яка знаходиться в країні, має право на повний захист законом, може мати майже всі права громадянина, за винятком права обирати і бути обраним. Таким чином, обов’язки держави перед громадянами все більше встановлюються не самою державою, а міжнародними стандартами.

Громадянство отримують різними способами: за народженням, за походженням батьків (отримуючи їх громадянство), вступ до шлюбу та за результатом натуралізації. Є два основних принципи, які використовуються для встановлення громадянства за народженням:

Принцип «права ґрунту» (jus soli), відповідно до якого громадянство отримують за місцем народження на території держави незалежно від громадянства батьків;

Принцип «права крові» (jus sanquinis), відповідно до якого особа, де б вона не народилася, стає громадянином тієї країни, чиїми громадянами на момент її народження є батьки.

В США і Великій Британії керуються принципом «права ґрунту», громадянство за походженням визнається, але з дуже суворими обмеженнями. В Європі деякі країни як основний застосовують «принцип крові», доповнюючи його положеннями про надання громадянства, якщо комбінується народження та проживання в країні. У результаті пункти положень національних законів часто «перетинаються», що у свою чергу приводить до «подвійного» громадянства, тобто одна людина опиняється громадянином двох чи більше країн.

Європейська Конвенція «Про громадянство» вживає термін «множинне громадянство» і визначає його як «одночасну належність особи до громадянства однієї чи більше держав». Згідно з положенням цієї конвенції громадяни певної держави, які мають також інше громадянство, мають на території цієї держави такі самі права та обов’язки, як і інші громадяни цієї держави.

Слід також зазначити, що «положення цієї Конвенції не обмежують право кожної держави-учасниці встановлювати у своєму внутрішньодержавному праві: а) зберігають чи втрачають громадянство її громадяни, які набувають або мають громадянство іншої держави; в) чи пов’язано набуття або збереження її громадянства з відмовою від іншого громадянства або від його втрати».

Закон США не вітає, але й не забороняє подвійне громадянство. Деякі американці автоматично мають подвійне громадянство, якщо вони народилися за кордоном від громадян США або в США, але від громадян іншої держави. У таких випадках закон дає можливість зберегти право на обидва громадянства. До проходження натуралізації іноземець повинен знати, чи дозволяє закон його попередньої країни мати подвійне громадянство. Так, принесення клятви на вірність Америці, що необхідна при натуралізації, потребує відмови від вірності іншій державі, що не означає втрату громадянства цієї країни. Немає необхідності повертати старий паспорт, якщо попередня країна дозволяє подвійне громадянство, але поводити себе у такому випадку потрібно вкрай обачно, оскільки необхідно зберігати вірність Америці. Деякі дії можуть призвести до втрати громадянства, отриманого в результаті натуралізації. Наприклад, згідно із законом США від громадянина потрібно, щоб він користувався американським паспортом для поїздок за кордон. Тому не рекомендується використовувати паспорт колишньої країни чи проявляти будь-яким іншим чином вірнопіддані почуття до неї, інакше влада США може підозрювати цю особу у брехні під час подання клятви вірності, що може слугувати причиною позбавлення американського громадянства. Якщо громадянин США добровільно прийняв громадянство іншої країни в результаті натуралізації, то він також може бути позбавлений громадянства США.

У зв’язку з тим, що на сьогодні так і не вдалося вирішити колізію з правовими нормами щодо «подвійного» громадянства, все більша кількість країн замість поняття громадянства використовують прийняте у міжнародному приватному праві поняття постійного проживання або доміцілій. Це дозволяє усунути цілу низку проблем, які виникають стосовно осіб, котрі мають «подвійне» громадянство і дійсно проживають у певному місці.

Надання статусу постійного мешканця безпосередньо пов’язано з отриманням посвідки на постійне проживання. Не тільки з теоретичної, але і з практичної точки зору сама по собі посвідка на проживання не поступається статусу громадянина. Як правило, її володарю гарантовані ті ж самі права та обов’язки, що й громадянину, крім політичних прав. Посвідка на проживання дає право звертатися за оформленням візи, що може бути набагато легшим, ніж в країні, громадянином якої є певна особа. Цей статус не так міцно прив’язує людину до нової країни, як статус громадянина, зберігаючи тим самим більше свободи ніж у громадянина. Посвідка на постійне проживання не є підставою для несення військової повинності; у багатьох країнах, маючи такий документ, податки сплачуються лише з тих фінансових коштів, які переведені у конкретну країну постійного проживання.

Сьогодні законодавство України не передбачає для її громадян подвійного громадянства. Закон України "Про громадянство України" зазначає: "Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України".

Як підтвердження цього, між Україною та іноземними державами, включаючи ЄС та США, відсутні відповідні договори про обмін інформацією щодо осіб, які прийняли громадянство цих країн.

Таким чином, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то не позбавляється при цьому українського громадянства і в правових відносинах з Україною надалі визнається лише як громадянин України.

В Україні на даний час відсутня будь-яка відповідальність (ні кримінальна, ні адміністративна) за набуття громадянства іншої держави та за неповідомлення про це відповідні органи державної влади.

protokol.com.ua

Расследования

  • Интересы губернатора Константина Брыля, народных депутатов Владимира Бандурова, Александра Пономарева и Сергея Валентирова продвигают в столице Леонид Крючков и Сергей Березенко, которых курирует друг президента Игорь Кононенко. Попутно решая финансовые и прочие проблемы партий «БПП» и «Наш Край» в Запорожском регионе
  • О незаконной приватизации Богуслаевым стратегического предприятия «Моторостроитель» (переименованного в ОАО «Мотор-Сич») с помощью президента Леонида Кучмы, попытках захвата ГП «Ивченко-Прогресс» и завода «Углекомпозит». Борьбе за власть внутри «Партии Регионов» и конфликте с Борисом Петровым и братьями Кальцевыми
  • ГО «САМООБОРОНА МАЙДАНА ЧЕРКАССКОЙ» ОБЛАСТИ раскрыла механизм незаконного обогащения должностных лиц под прикрытием банкротства предприятий арбитражными управляющими